По суті, як уже зазначалося, реабілітація - це практичне здійснення оптимальної для кожного інваліда програми відновлення здоров'я, яка забезпечує створення для нього найбільш сприятливих фізичних, психічних і соціальних умов життя. Соціальна ж реабілітація передбачає активний вплив на особистість хворого шляхом організації відповідного способу життя, відновлення втраченої або ослабленої особистої соціальної значущості інваліда. Збереження соціального статусу хворого, повернення його до активного життя неможливе без відтворення його психологічної цілісності.

Онкологічні хворі відзначають не властиву їм швидку стомлюваність, втрату спокою і внутрішньої врівноваженості, перепони при роботі, що вимагає зосередженої уваги і посидючості. Втома і одночасне збудження позбавляють його чіткості і свіжості думки, що необхідно для продуктивної і цілеспрямованої діяльності.

У онкохворих втрачається пропорційність між силою подразника (незначна неприємність) і інтенсивністю реакцій і афекту (виражена "нервова"). Вони вразливі, вкрай чутливі до образ. У них виражено занепокоєння з приводу захворювання, що супроводжується завзятими скаргами на нездужання, біль, неприємні відчуття в різних частинах тіла.

На цьому тлі, особливо при стомленні, трапляються напади гнівних спалахів. В обстановці, де подібні ексцеси можуть зашкодити хворому, він стримується, але при спілкуванні з людьми, в якійсь мірі від нього залежними, як би "розряджається" і накопичене всередині "незадоволення" у вигляді крику, грубості "викидає на оточуючих". Емоційне напруження посилюється за рахунок негативної інформації, одержуваної від хворих, з якими пацієнт знаходиться або знаходився на стаціонарному лікуванні або в поліклініці; це інформація про неефективне лікування, смерть знайомих.

Дратівливість і агресивність накопичується додатково за рахунок складних сімейних відносин, невлаштованого побуту, проблем з харчуванням, поганої організації медичної та соціальної допомоги, порушення звичайного, приємного для пацієнта способу життя.
Втрата працездатності пригнічує хворого, створює у нього враження соціальної неповноцінності. Марілова Т.Ю., що дослідила групу онкологічних хворих за допомогою психологічних тестів (Айзенка, Тейлор), встановила, що у більшості з них (у 54 хворих з 60) були відзначені складні депресивні, тривожно-депресивні і фобічні переживання. Надмірно виражені негативні емоції (депресія, тривога, фобії) здатні викликати у онкологічних хворих суїцидальні думки.

Появі депресії сприяє втрата соціального стану, престижу, відчуття безпорадності, безсоння, хронічний больовий синдром, невизначеність перспектив.
Психіці хворого властивий взаємо посилюючий вплив соматичних і психогенних процесів. Онкогенний ендотоксикоз пригнічує функції щитовидної залози і тим самим посилює депресію, а купірування страху підвищує результати аналгезії.
Онкологічні хворі, у яких емоційні порушення менш виражені, краще виживають, якість життя їх вище, тривалість життя подовжується.
Реабілітація онкологічних хворих стикається з труднощами методологічного порядку, тому необхідно відображати відновлення здоров'я в його динаміці і орієнтуватися на поліваріабельність прогнозів з урахуванням не тільки об'єктивних детермінант, а й величезної ролі суб'єктивного фактору. Про реабілітацію слід говорити як про єдину біо-психо-соціальну систему.
Об'єднання медичної, психологічної та соціальної моделі в системну концепцію реабілітації є принциповою методологічної установкою.
Стресовий стан, породжений онкологічним захворюванням, проявляється нервово-психічним напруженням, яке суб'єктивно присутнє в тривожності, а об'єктивно - у зміні функціонального рівня діяльності та її якісних показників. Це може призвести або до мобілізації сил, або до зниження активності внаслідок перенапруги.
Психологічна сторона реабілітації онкологічного хворого передбачає активізацію особистісного потенціалу в боротьбі з онкологічним захворюванням, мобілізацію внутрішніх ресурсів хворого для подолання стресової ситуації. Системний підхід дозволяє побачити весь процес реабілітації з позиції інтересів хворого.

Психологічна наукова замальовка
У реабілітаційному центрі для дітей з онкологічними захворюваннями було обстежено 20 дітей (2007 р.). За результатами психологічної діагностики у дітей були виявлені психоемоційні проблеми.
1. Депресивний стан було встановлено у 16 ​​дітей з 20.
2. Високий рівень тривожності - у 9 дітей.
3. Невпевненість у собі - у 6 дітей.
4. Відсутність емоційної близькості в сім'ї - у 8 дітей.
5. Високий рівень агресії і аутоагресії - у 4 дітей.
6. Егоцентризм - у 4 дітей.
7. Труднощі в спілкуванні з однолітками з причини відчуття замкнутості і самотності - у 5 дітей.
8. Страх знову захворіти - у 5 дітей.